Господарство Полтавщини.

З початку заселення території Полтавщини людиною розвивалися традиційні форми господарської діяльності. Приблизно 8 — 7 тис. років починається розвиток скотарства, а дещо пізніше виникає землеробство. Серед основних форм господарської діяльності населення Полтавщини протягом тривалого часу були орне землеробство, присадибне скотарство, виплавка металів, а також численні промисли, зокрема бортництво.
Починаючи з ХІІ ст. полтавські землі потрапляють у залежність від монголо-татарської держави, що зумовило їх перетворення на «дике поле». Територія південної Полтавщини стала регіоном сезонних мисливських «уходів». Основу господарського життя Полтавщини у ХІV — ХV ст. складали землеробство та традиційні промисли: рибальство, бортництво, мисливство. На початку ХVІІ ст. сучасну Полтавщину виокремлено польським урядом в окрему промислову провінцію — «селітрову державу», яка спеціалізувалася на селітроварінні. Друга половина ХVІІ ст. для Полтавщини стала часом інтенсивної народної колонізації, яка набула масового характеру ще в роки визвольної війни. Загальний приріст населення й розширення внутрішнього та зовнішнього ринку сприяли розвиткові сільського господарства, що знайшло свій прояв, передусім у розширенні посівних площ та в зростанні площ вирощування зернових культур. Швидкими темпами у цей час також зростають обсяги вирощування жита у зв’язку з розвитком ґуральництва. В цей час Полтавщина продовжувала бути центром селітроварного виробництва. Наприкінці ХVІІ ст. великі селітряні «заводи» мали Кочубеї (поблизу Диканьки). Поширеною галуззю господарства на Полтавщині у ХVІІ ст. було винокуріння. Винниці (ґуральні) існували майже в кожному місті і селі. Населення Полтавщини займалося переважно хліборобством та скотарством. Землю обробляли плугом, ралом та бороною. Землеробство стало головною галуззю господарства краю. Серед основних землеробських культур були жито, пшениця, овес, гречка, ячмінь. У складі городніх культур у другій половині ХVІІІ ст. з’являються картопля та кукурудза. Серед галузей тваринництва поступово виділялося скотарство та вівчарство. Допоміжною галуззю господарства традиційно залишалося бджільництво. Пасіки належали місцевій старшині, монастирям, міщанам та селянам.
Значного розвитку протягом першої половини ХVІІІ ст. досягли промисли, особливо селітроваріння, ґуральництво та млинарство. Протягом ХVІІІ ст. найпоширенішою формою господарства краю був млин. Розвиток промисловості в Україні у ХVІІІ ст. вступив у стадію мануфактурного виробництва. Перша казенна мануфактура на Полтавщині почала діяти у 1789 р. Продукція зернового господарства Полтавщини перероблялась місцевими підприємствами (станом на 1804 р. на території губернії працювало 8329 млини), а також експортувалася на внутрішній ринок. На середину ХІХ ст. поміщицькі господарства давали близько 90 % товарного хліба Полтавщини.
Під впливом поступового промислового розвитку на Полтавщині у другій третині ХІХ ст. починається виробництво технічних культур. Провідне місце серед них належало цукровому буряку, на який у 1843 р. вже припадало 5,2 % виробництва в межах Російської імперії. З метою підвищення прибутків поміщики розширювали також посівні площі під коноплями та тютюном. У Миргородському повіті почали вирощувати соняшник. Великого промислового значення набуло й селянське садівництво. Свіжі й сухі фрукти вивозили з Полтавщини в центральні губернії Росії, на Донщину та Поволжя.
Зростання попиту на коней, худобу і продукти скотарства на внутрішньому і зовнішньому ринках стимулювало розвиток поміщицького тваринництва, у тому числі конярства. Якщо в 1804 р. в межах Полтавської губернії було близько 60 кінних заводів, то на середину ХІХ ст. їх кількість перевищувала 400. Втягувалося у товарні відносини й селянське тваринництво. Насамперед це стосувалося вівчарства. Великої популярності здобули решетилівські смушки.
Найрозвиненішою галуззю промисловості в поміщицькому господарстві було ґуральництво, за розвитком якого Полтавщина посідала провідне місце серед інших губерній. Поволі розвивалися ремесла. На початку ХІХ ст. в містечках Полтавщини працювало близько 3 тис. ремісників. Основними галузями ремісничого виробництва були швейне ремесло, столярство, мідництво тощо. У Полтаві існували ремісничі цехи: кравецький, ковальський, кушнірський, бондарський, гончарський, ткацький та ін. Дані статистичних описів свідчать, що в Полтаві у цей час працювали також свічкові та цегельні заводи. Окрім того подібні підприємства існували в найбільших повітових містах — Кременчуці, Лубнах, Миргороді, Ромнах, Кобеляках та Прилуках. Підприємства по виробництву кахлів, канатів та мила розташовувались у Кременчуці. Загалом на початку ХІХ ст. на території Полтавщини функціонувало близько 40 промислових підприємств. Найбільшими серед них були підприємства по виробництву селітри, сукна, шкіри та цегли. Протягом першої третини ХІХ ст. виникають перші невеликі цукрові заводи, перший з яких був відкритий в 1828 р. у селі Бодаква (Лохвицький повіт). Значна частина селянства окрім традиційного землеробства займалася різними ремеслами: в Зінківському і Гадяцькому повітах поширеним було чинбарство та чоботарство, у Кременчуцькому — срібна справа, каретне, скляне та ковальське ремесла, у Полтавському — бондарство, у Миргородському — виробництво коліс та гончарство, у Решетилівському — обробка смушок і ткацтво. Головними ремеслами Лубенського повіту були шевство, хлібопечення та переробка лікарських рослин. Водночас виникають і нові промисли, наприклад, із збільшенням попиту на мішки, у зв’язку з розвитком хлібної торгівлі, окремі села на Полтавщині почали займатися виробництвом ряднини на продаж. Велику роль для селян, у цей час відігравало чумацтво.
Перша половина ХІХ ст. позначилася інтенсивним розвитком торгівлі. Великого значення в житті місцевого населення в цей період отримують ярмарки. В середньому за рік на Полтавщині відбувалося близько 400 ярмарків. Найбільш відомими серед них були Іллінський (в Ромнах, а з 1852 р. переведений до Полтави), Лубенський, Миргородський, Сорочинський та інші.
Станом на 1860 р. на Полтавщині нараховувалось 7320 поміщиків. Найбільшими землевласниками Полтавської губернії були герцоги Мекленбург-Стрілицькі, поміщики Кочубеї, Галагани, Капністи, Милорадовичі, Скоропадські, Родзянки, Магденки, Трепке та інші. Більше половини землевласників Полтавщини були малопомісними. Після проведення селянської реформи 1861 р. та у зв’язку з розвитком цукрової промисловості значно розширилися цукробурякові плантації Полтавщини. Землеробство регіону, поміщицьке і селянське, набуло суто зернової спеціалізації. Станом на 1881 р. площа під зерновими культурами складала 92 %. Серед зернових культур провідне місце належало житу (33 %) та ярій пшениці (21 %). Причини зернової спеціалізації селянських господарств Полтавщини вбачаються у швидких темпах природного приросту сільського населення, у збільшенні потреби в хлібі, а також у зростанні попиту на зерно на внутрішньому і зовнішньому ринках. Окрім того Полтавщина окреслюється як провідний регіон виробництва тютюну нижчого ґатунку, за розміром посівів і продукції якого регіон займав перше місце в країні (17 % всієї площі під тютюновими плантаціями та 15 % валового збору тютюну).
В пореформений період тваринництво Полтавщини зазнає істотних змін, у зв’язку із скороченням кормової бази за період 1870 — 1900 рр. у селянських господарствах Полтавщини зменшується кількість худоби (переважно волів та овець). Одночасно зростає поголів’я коней, яке на середину 1880-х рр. вже складало 219 тис. Значні зміни відбулися і у вівчарстві, у зв’язку з появою на зовнішньому ринку дешевої австралійської вовни, кількість їх поголів’я скоротилася в межах губернії на 67 — 71 %. В цілому ж за сільськогосподарським переписом 1910 р. в Полтавській губернії було близько 500 тис. голів коней, 930 тис. великої рогатої худоби, близько 1 млн. овець та понад 500 тис. свиней.
Після реформи капіталістичні відносини також проникають і в промисловість. З 1862 по 1896 рр. вартість випуску промислових виробів у губернії зросла у 6 разів. Станом на 1900 р. на Полтавщині функціонувало близько 1 тис. підприємств, на яких працювало біля 10 тис. працівників. Більшість із них належало до харчової промисловості. Особливо високими темпами розвивалася цукрова галузь — губернія виробляла близько 6 млн. пудів цукру.
У 1913 р. в межах сучасної області було вже понад 4 тис. підприємств, на яких працювало близько 25 тис. працівників. Здебільшого це були невеликі підприємства по переробці сільськогосподарської сировини та виробництва продуктів харчування: олійниці, водяні млини, вітряки, крупорушки, винокурні, пивоварні тощо. Ще більше було різних майстерень, виробництв по обробці продуктів тваринництва, кількість яких перевищувала 3 тис. Великих підприємств в межах губернії не було. Цукрові заводи теж були невеликі (у 1890 р. їх було 2, а у 1917р. — 7). Значне місце серед підприємств харчової промисловості належало також спиртовому виробництву, яке забезпечували 63 ґуральні. В цілому на харчову промисловість припадало 85% всієї промислової продукції, яка вироблялася на території губернії. Це була найбільш розвинена галузь господарства Полтавщини. Другу групу складали цегельні і черепичні підприємства, що задовольняли потреби населення в будівельних матеріалах. Тут також переважали дрібні виробництва з примітивною технікою. На машинобудування і металообробку припадало менше 2 % промислової продукції. В цій галузі працювало 47 підприємств, на кожне з яких в середньому припадало 14 працівників. Серед підприємств легкої промисловості також не було великих підприємств. Шкіра, взуття, одяг, полотно виготовлялись кустарним способом. Так у 1913 р. на дрібну промисловість припадало 97 % виробництва швейних виробів і 94 % взуття. Серед інших промислів отримали розвиток виробництво полотна, керамічних виробів, обробка деревини, роговий і мішковий промисел, килимарство, сіткоплетіння тощо. Загалом на промисловість у 1913 р. припадала лише четверта частина загальної валової продукції губернії. Полтавська губернія належала до типово аграрних регіонів. Значну роль у економічному розвитку Полтавської губернії на переломі ХІХ — ХХ ст. відіграв розвиток транспортного сполучення, зокрема будівництво залізниць. Ще у 1869 р. Кременчук було сполучено з Одесою, а у 1870 р. Кременчук через Полтаву було сполучено залізницею з Харковом. У першій половині 1890-х рр. було прокладено залізницю з Полтави до Києва, а на початку ХХ ст. до Лозової. Велику роль у розвитку торгових відносин традиційно продовжували відігравати ярмарки. Станом на 1905 р. в губернії їх нараховувалось 1143 (а у 1911 р. — 1292) та відбувалися у 407 населених пунктах краю.
З початком Першої світової війни обсяги промислового виробництва на Полтавщині значно скоротилися, економічна криза охопила майже всі галузі господарства. В край тяжкому стані перебував господарський комплекс Полтавщини і в роки Української держави, а з окупацією території краю більшовиками становище в господарстві ще більше погіршилося. Станом на 1920 р. промислове виробництво Полтавської губернії давало лише 13,8 % довоєнних обсягів, посівні площі скоротилися на понад 300 тис. десятин землі, а валовий збір зерна скоротився вдвоє, тоді як виробництво технічних культур майже не відбувалося. Значно зменшилося і поголів’я худоби. У 1923 р. в губернії налічувалося 502 колективних сільськогосподарських підприємства та 643984 індивідуальних селянських господарств. Діяло також близько 18 тис. різних підприємств, проте з них більше половини складали млини-вітряки.
За роки індустріалізації та перших п’ятирічок на Полтавщині було збудовано ряд великих підприємств, в регіоні сформувалися нові галузі господарства, виникли нові промислові центри. З нових підприємств найбільшими були підприємства машинобудівної (виробництво верстатів, устаткування для підприємств харчової і легкої промисловості, транспорту), харчової (м’ясокомбінати, макаронні і кондитерські фабрики), легкої (бавовнопрядильні комбінати, суконні фабрики, шкіряні, взуттєві) та інших галузей промисловості. В роки першої п’ятирічки було збудовано найбільші в СРСР Лохвицький, Веселоподільський цукрові заводи, Полтавський м’ясокомбінат.
У 1930 р. в області вже було усуспільнено 70 % землі. На кінець 1930-х рр. на Полтавщині налічувалось 2485 колективних сільськогосподарських підприємств, 39 радянських господарств та 78 машинно-тракторних станцій. Політика більшовиків щодо села призвела на Полтавщині не лише до значних господарських втрат, але й до людських жертв в результаті ініційованого владою геноциду проти українських селян. Колективізація сільського господарства змінила структуру посівних площ і вже на 1940 р. зменшилася питома вага посівів зернових, зросла частка посівів кукурудзи, гречки та озимого ячменю. Також постійно зростало виробництво технічних культур, зокрема цукрових буряків, соняшнику тощо.
Станом на 1940 р. в області нараховувалось 138 підприємств лише загальносоюзного та республіканського підпорядкування, а також 368,5 тис. сільськогосподарських господарств, об’єднаних у 2107 колективних господарств. Перше місце в промисловості області належало харчовій галузі, яка забезпечувала 45 % всієї промислової продукції області, друге — машинобудівній і металообробній — 23 %, третє — текстильній 13 %. Посівна площа сільськогосподарських артілей становила 96,6 % всієї орної землі. Колективні господарства обслуговували 6,5 тис. тракторів, 1,8 тис. комбайнів, більше 2 тис. вантажних автомобілів. Було створено 1501 молочнотоварне, 1487 вівчарських, 2487 свинарських та 2457 птахівничих підприємств. Під орними землями на Полтавщині у цей час було зайнято близько 2 млн. га, що становило 67 % усіх земельних угідь. У 1940 р. урожай зернових в цілому по області досяг 17,1 ц з кожного гектара. По врожайності Полтавщина займала перше місце серед областей УРСР (середня врожайність складала не більше 12 ц).
Протягом 1930 — 50-х років відбувається структурна перебудова господарства Полтавщини, змінюється географія його розміщення. Значної ролі отримують машинобудування, металообробка, електроенергетика, промисловість будівельних матеріалів. На кінець 1950-х рр. в області вже було близько 450 великих промислових підприємств республіканського і союзного значення. Проте, ще жодна з галузей промисловості Полтавської області на той час не була настільки розвиненою, щоб її можна було визначити галуззю спеціалізації господарства, хоча вже тоді окреслилася перспектива на машинобудівній та харчовій промисловості.
У 1950 — 1960-х рр. формуються основні центри електроенергетики (Полтава, Кременчук, Лохвиця). В цілому на Полтавщині діяло 700 електростанцій. Більшість теплових електростанцій працювало на привізному вугіллі та торфу місцевого видобутку. В цей час було створено нові галузі промисловості регіону — нафтову та газову. У 1956 р. було прокладено перші газопроводи Радченкове — Полтава (довжиною 68 км) та Радченкове — Миргород (20 км), що дозволило газифікувати найбільші промислові центри області. На кінець 1960-х рр. були газифіковані також Кременчук, Лубни, Кобеляки та Карлівка. Серед сільських поселень першими почали газифікацію сіл Великобагачанського району. Підприємства машинобудівної галузі будувалися переважно у містах. Значним центром машинобудування стає Кременчук, де виробляли машини для шляхового будівництва, автомобілі та сільськогосподарські машини. У Крюкові працював вагонобудівний завод, а в Полтаві — турбомеханічний, паровозоремонтний, моторемонтний, а також заводи, що випускали устаткування для м'ясо-молочної промисловості. Новий центр машинобудування формується також в Лубнах, де почали працювати підприємства по виробництву бетономішалок, кранів, відцентрових насосів, а також великий верстатобудівний завод «Комунар». В ряді міст області працювали металообробні підприємства. У зв’язку з активним промисловим та цивільним будівництвом на Полтавщині у 1960-х рр. значних темпів розвитку набуває промисловість будівельних матеріалів з основними центрами в Полтаві, Лубнах, Диканці, Опішні, Карлівці, Нехворощі, Кременчуці, Хоролі та ін. На довізній сировині працювала також деревообробна промисловість Полтавської області. Деревообробні підприємства працювали в Кременчуці, Миргороді, Пирятині, Лохвиці, Нових Санжарах. Меблеві фабрики були в Полтаві, Лубнах та Пирятині. Полтавщина стає значним центром легкої промисловості УРСР, особливо щодо виробництва трикотажних виробів, бавовняної пряжі, а також шкіри і взуття. Станом на 1959 р. в області працювало 76 підприємств легкої промисловості, які розміщувалися переважно в містах. Основним центром легкої промисловості області стає Полтава, де працювали бавовнянопрядильний комбінат, трикотажна, взуттєва фабрики і шкіряний завод. Суконні фабрики працювали в Кременчуку і Лубнах, швейні — в Полтаві і Лубнах, повстяні — в Лубнах та Лохвиці. З галузей харчової промисловості в цей час найбільш розвиненими стають цукрова, м’ясна, борошномельно-круп’яна, масловарна, спиртова, олійна, кондитерська та ін. У 1955 р. збудовано Кобеляцький цукрово-рафінадний завод. Окрім великих цукрових заводів у Лохвиці, Веселому Подолі та Кобеляках, працювали також Глобинський, Артемівський, Оріхівський, Карлівський, Ланнівський, Жовтневий та Яресківський цукрові заводи. Серед усіх галузей харчової промисловості області перше місце за валовим випуском продукції займала борошномельно-круп’яна промисловість з центрами Полтава, Кременчук, Пирятин та Миргород. На кінець 1950-х рр. сформувалися й найбільші центри м’ясної промисловості Полтавської області, де вона була досить розвинена порівняно з іншими регіонами УРСР, що забезпечувалося потужною тваринницькою базою. Найбільші підприємства цієї галузі функціонували в Полтаві, Кременчуку, Лубнах, Гадячі та Миргороді. На цей час припадає і формування маслоробної промисловості Полтавщини, в першу чергу за рахунок будівництва Кобеляцького та Ланнівського молочно-консервних заводів. Третє місце в УРСР займала Полтавщина за виробництвом олії, продукція якої досягла в 1957 р. 30,7 тис. т. В області також розвивалася спиртова промисловість, горілчано-спиртова, пивоварна та безалкогольних напоїв. Одним із найбільших був Лохвицький спиртоварний завод. Макаронно-кондитерські фабрики функціонували в Полтаві і Кременчуці, тютюново-махоркові — в Кременчуці і Лубнах. Підприємства хлібопекарської промисловості були розміщені в усіх районах області. Найбільшими хлібзаводами області були Полтавський, Кременчуцький, Лубенський, Миргородський, Гадяцький, Лохвицький, Карлівський. Поряд з великими підприємствами та галузями промислового виробництва Полтавщини зберігались й кустарно-промислові виробництва, що працювали на місцевій сировині і задовольняли потреби місцевого населення. Розміщені вони переважно у сільській місцевості, але досить нерівномірно і скупчені в центральних та північних районах, тоді як на південному сході їх значно менше. Серед основних галузей місцевої промисловості переважали килимарство, художня вишивка, гончарство тощо.
На початку 1960-х рр. область остаточно перетворюється з типово аграрної в аграрно-індустріальну, а згодом відбуваються галузеві трансформації в господарському комплексі Полтавщини, які забезпечили перехід області до групи індустріально- аграрних регіонів УРСР. Протягом 1960 — 70-х рр. почали працювати ряд нових підприємств області, серед них Кременчуцькі автомобільний, сажовий та нафтопереробний заводи, Полтавські заводи штучних алмазів та алмазного інструменту, газорозрядних ламп, хімічного устаткування, «Електромотор», Дніпровський гірничо-збагачувальний комбінат у Комсомольську, Лохвицький та Лубенський заводи засобів автоматизації. Таким чином сформувалися галузі спеціалізації господарства Полтавщини — машинобудування, залізорудна, нафтодобувна та нафтопереробна, а також харчова та легка галузі промисловості. Проте в області сформувалися територіальні диспропорції у розміщенні окремих галузей промисловості зокрема та господарства в цілому. Так не враховуючи суспільно-географічні та економічні закономірності й фактори територіальної організації суспільства і розміщення продуктивних сил на Полтавщині виокремилася група індустріальних центрів (Кременчук, Полтава, Лубни) та розвинених південно-західних, центральних і північно-західних районів області, тоді як північно-східні, східні та південно-східні райони області залишалися переважно аграрними.
Традиційно протягом другої половини ХХ ст. основою сільськогосподарського виробництва Полтавської області було зернове господарство. У посівних площах області протягом 1950 — 1980-х рр. на зернові культури припадало майже дві третини. В області нараховувалось близько 550 колективних та 36 радянських господарств. Регіонами спеціалізації технічних культур стали північно-західні та центральні райони області. Промислове виробництво лікарських рослин було характерне для Лубенського, Оржицького та Чорнухинського районів. Активно в цей час розвивається і садівництво, яке набуло свого поширення майже в усіх сільськогосподарських підприємствах. Полтавська область також мала досить велику тваринницьку базу в межах УРСР.
На другу половину ХХ ст. припадає формування сучасної системи транспортного сполучення Полтавщини. Станом на 1959 р. протяжність залізниць області складала 1467 км, більшість з яких проходила у центральних та північно-західних районах області. Найбільше значення отримали залізниці Лозова — Полтава — Ромодан — Київ, Бахмач — Ромодан — Кременчук — Одеса, Харків — Полтава — Кременчук. Значна частка в перевезенні вантажів припадала на річковий транспорт (Дніпро, окремі ділянки Псла, Сули, Ворскли та Удаю). Серед головних автомагістралей області стають Київ — Полтава — Харків, Полтава — Гадяч, Полтава — Кременчук та Кременчук — Хорол.
Починаючи з 1980-х рр. господарство Полтавщини позначилося зниженням темпів промислового та сільськогосподарського виробництва.

Полтавщина належить до областей України з середнім рівнем розвитку промислового виробництва. Більшість галузей промисловості області — нові, виникли в 50-х — 60-х роках: нафто- і газовидобувна, залізорудна, чорна металургія, нафтопереробна, автомобільна, верстатобудівна, електротехнічна, виробництво технологічного устаткування для хімічної, харчової і легкої промисловості.
Паливно-енергетичний комплекс Полтавської області відіграє важливу роль у розвитку та функціонуванні її суспільного господарства. Виробництво продукції комплексу становить 56% загального обсягу промислової продукції області. В області діє 26 нафтових родовищ, балансові запаси в яких складають 23 859 тис. т (18% в Україні), а позабалансові — 46 207 тис. т (65% в Україні). Полтавська нафта високоякісна: в її складі до 55% світлих нафтопродуктів, мало сірки. В супутніх газах майже 70% пропано-бутанових легкозаймистих фракцій, у зв'язку з чим вони є цінною сировиною для хімічної промисловості.
Деяка кількість видобутої в області нафти і газового конденсату нафтопроводом і залізницею направляється на АТ відкритого типу «Кременчукнафтаоргсинтез», яке виробляє близько 70 видів нафтопродуктів. За обсягом продукції це одне з найбільших підприємств Полтавщини і другий за потужністю нафтопереробний завод України. Крім того, у 2006 р. в області працювало 17 підприємств з видобутку паливно-енергетичних матеріалів, 19 з виробництва продуктів нафтопереробки. Слід зазначити, що з 2001 р. починає спостерігатись збільшення обсягів продукції даної галузі.
Середньорічний видобуток нафти в Полтавській області складає понад 220 тис. т. Серед найбільших родовищ нафти виділяють Кибинцівське (Миргородський район) та Решетняківське (Новосанжарський район).
Запаси вільного газу в Полтавській області зосереджені в межах 64 родовищ (з 261 по Україні), балансові запаси в яких складають 475 766 млн. м? (44% від загальноукраїнських), а позабалансові 4 077 млн. м? (85%).
Середньорічний видобуток газу в Полтавській області складає 6 700 млн. м?.
Основні запаси та видобуток вільного газу в Полтавській області припадає на 20 родовищ, балансові запаси яких складають 4 312 млн. м? (13,3% від загальноукраїнських), а позабалансові — 3 687 млн. м? (37% від загальноукраїнських). Найголовнішими родовищами вільного газу в Полтавській області є: Машівське, Опішнянське, Котелевське, Розпашнівське, Яблунівське, Абазівське, Матвіївське, Рудівсько-Червонозаводське, Західно-Хрестищенське (які входять в двадцятку найбільших по Україні). Частка області у видобутку газу в Україні в 2006 р. склала 38%.
Частина полтавського газу використовується для побутових потреб в Кременчуцькому, Новосанжарському, Карлівському районах. Поряд з тим, більша частина газу надходить в газопроводи системи «Укргазпром» і транспортується за межі області.
Питома вага електроенергетики у загальному виробництві промислової продукції області має стійку тенденцію до зростання (1970 р. — 0,6%, 2002 р. — 6,2%, 2006 р. — 6,4%). Поряд з тим в області в середньому за рік виробляється лише 0,5% електроенергії України, причому на душу населення в області виробляється електроенергії у 7 разів менше, ніж в середньому по Україні.
На території області діє понад 77 електростанцій та електроустановок різної потужності. 99,6% виробництва електроенергії припадає на теплові електростанції (1407,1 млн. кВт. год. — 2006 р.). Найпотужніша ГЕС в області — Кременчуцька ГЕС, що належить до енергосистеми «Харківенерго». Всі інші електростанції області призначені для постачання електроенергії місцевим виробництвам. Поряд з тим, суспільно-господарський комплекс Полтавщини, задовольняє свої потреби в електроенергії за рахунок власного виробництва лише на 20 — 22%, решта енергії надходить з електростанцій інших областей України та Росії.
Металургійний комплекс області представлений Полтавським ГЗК та сталеливарними цехами машинобудівних заводів міст Кременчука, Полтави, Комсомольська, Лубен. В структурі промислового виробництва Полтавщини частка чорної металургії та гірничорудної промисловості в 2006 р. складала 9,6%. Всього в області діє 96 підприємств металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів.
Сировинною базою Полтавського гірничо-збагачувального комбінату нині є Горішньо-Плавнинське та Лавриківське родовища залізних кварцитів Кременчуцького залізорудного району.
За обсягом виробництва гірничої маси в кар'єрі, за переробкою сировини, споживанням ресурсів та обсягом кінцевої продукції Полтавський ГЗК відноситься до найбільших гірничорудних підприємств України. Зараз на підприємстві працює понад 10 000 чоловік. Перспективи розвитку комбінату пов'язані, головним чином, із значним підвищенням комплексності виробництва, диверсифікацією, розширенням асортименту продукції.
Розвиток машинобудування області обумовлюється рівнем розвитку продуктивних сил, а також природно-географічним та соціально-економічним факторами. Машинобудування і металообробка за вартістю промислової продукції займає 3-є місце в обласному промисловому комплексі. Виробництво машин та устаткування представлено 131 підприємством, виробництво електричного та електронного устаткування — 112 підприємствами, виробництво транспортних засобів устаткування 21 підприємством. Частка машинобудування та металообробки в структурі промислового виробництва Полтавщини складає 13,9% (2006 р.).
Розвитку машинобудування і металообробки в області сприяла близькість виробництва металу (індустріальне Придніпров'я) і великих промислових міст (Київ, Харків), вигідні шляхи збуту готової продукції, а також тісні зв’язки з сусідніми вузлами і центрами на основі кооперування, забезпеченість трудовими ресурсами.
Найбільша галузь машинобудування Полтавщини — транспортне машинобудування, на яке припадає 15% обсягу промислової продукції області та більше 50% продукції машинобудування. Найстаріша галузь транспортного машинобудування — вагонобудування, яке почало розвиватись на Полтавщині ще до 1917 році (в Крюкові). Зараз в області діє ряд підприємств транспортного машинобудування: Полтавське відкрите АТ «Тепловозоремонтний завод», «Кременчуцький автомобільний завод», холдингова компанія «АвтоКРАЗ», Кременчуцьке відкрите АТ «Колісний завод», АТ відкритого типу «Полтавський автоагрегатний завод».
Енергетичне машинобудування області представлене Полтавським відкритим АТ «Турбомеханічний завод», яке виробляє турбіни для електростанцій, компресори для тепловозів і електровозів, компресорні станції для електростанцій та інших підприємств. Серед підприємств галузі слід відзначити і відкрите АТ «Промсантехніка» у м.Комсомольську, що випускає котли та запчастини до них.
До електротехнічного машинобудування належать: «Полтавський завод газорозрядних ламп», що випускає люмінісцентні, дугові, ртутно-кварцеві та натрієві лампи і стартери, а також завод «Електромотор», що спеціалізується на випуску електродвигунів різних марок.
Верстатобудування, приладобудування і виробництво інструментів зосереджено у великих, середніх і малих містах області (Лубенське АТ «Шліфверст», Полтавський дослідний ливарно-механічний завод, Полтавський завод штучних алмазів, Полтавське орендне підприємство «Інструмент», Лохвицький приладобудівний завод (м.Червонозаводське).
Сільськогосподарське машинобудування на Полтавщині розвинуте досить слабо. До нього відноситься Галещинський машинобудівний завод обладнання для тваринницьких ферм та Пирятинський ливарно-механічний завод, що виробляє устаткування для тваринництва і кормовиробництва.
Машинобудування для хімічної промисловості спеціалізується на виробництві устаткування для хімічної, харчової, медичної, мікробіологічної та комбікормової промисловості (АТ «Полтаваемальхіммаш»).
Виробництво машин і устаткування для легкої і харчової промисловості в області досить розвинуте. Сюди належать: єдине в Україні підприємство по випуску промислових машин для зшивання хутра, джутових і паперових мішків, вишивання, розкрою матеріалу (завод «Легмаш»); Полтавське АТ «Полтавський машинобудівний завод», Хорольський механічний завод, відкрите АТ «Карлівський машинобудівний завод», Лубенський машинобудівний завод з випуску елеваторного обладнання та технологічного устаткування для крупо- і комбікормових заводів, млинів.
Будівельне і шляхове машинобудування представлено АТ «Кременчуцькі шляхові машини», що випускає: автоматизовані змішувачі для приготування асфальтобетону, котки для ущільнення ґрунту, автогудронатори та інші дорожні машини.
Виходячи з вище сказаного, слід зазначити, що машинобудування відіграє велику роль у територіальному поділі праці, активно впливаючи на формування функціональної структури адміністративних районів Полтавської області. Спеціалізація і кооперування машинобудівних підприємств сприяє концентрації виробництва та створенню промислових районів і вузлів. Осередками машинобудівних підприємств є Кременчук (63 підприємства), Полтава (114), Комсомольськ (18) і Лубни (14). В інших містах виробничі та економічні зв’язки між підприємствами машинобудування досить обмежені. В результаті цього, на Полтавщині виділяють лише два машинобудівні вузли — Кременчуцький і Полтавський. Третім осередком машинобудування виступають Лубенський та Комсомольський багатогалузеві машинобудівні центри. Інші елементи територіальної структури галузі — машинобудівні пункти: Карлівський, Миргородський, Пирятинський, Хорольський, Червонозаводський, Гадяцький.
Хімічна та нафтохімічна промисловість поки-що не посідають значного місця в промисловому комплексі Полтавщини, хоча в 2006 році в області діяло 71 підприємство даної галузі, причому обсяг промислової продукції з 2000 до 2006 року збільшився в 2 рази. Серед найбільших підприємств галузі: АТ відкритого типу «Кременчуцький завод технічного вуглецю», що випускає технічний вуглець для виробництва гуми, Полтавська фабрика «Хімпластмас», Кременчуцьке колективне підприємство «Спектр».
Серед підприємств медичної промисловості добре відомі АТ відкритого типу «Лубнифарм» та ВО «Фармація» в Полтаві.
Деревообробна промисловість області діє на базі 47 підприємств з виробництва деревини та виробів з деревини. В той же час до целюлозно-паперової, поліграфічної промисловості та видавничої справи належить 120 підприємств.
Лісозаготівельний промисел в області веде державне лісогосподарське об’єднання «Полтаваліс», до складу якого входить 7 держлісгоспів: Полтавський, Гадяцький, Лубенський, Кременчуцький, Пирятинський, Миргородський, Новосанжарський. Площа лісів в цих лісгоспах — 149,6 тис. га. Більшу частину вирубок складають санітарні — біля 200 тис. м? за рік.
Деревообробна промисловість Полтавщини представлена підприємствами, розташованими в Кременчуці (10) підприємств, Полтаві (18), Лубнах (3), Комсомольську (1), Карлівці (1), Пирятині (2) та інших центрах. Крім меблів підприємства випускають дерев’яну тару. Продукція меблевих підприємств області йде на задоволення місцевих потреб, невелика кількість продукції реалізується в інші райони України.
Питома вага промисловості будівельних матеріалів в структурі промислового виробництва області складає 2,6%. В області діє 100 підприємств, які випускають збірні залізобетонні і металеві конструкції, столярні вироби, стінові блоки, облицювальну плитку, нерудні й теплоізоляційні матеріали, легкі заповнювачі та інші будівельні матеріали. Підприємства галузі працюють переважно на місцевій сировині. Всього на Полтавщині відомо понад 120 родовищ будівельних матеріалів. Головні центри виробництва будівельних матеріалів: Кременчук, Полтава, Лубни, Миргород, Комсомольськ, Лохвиця, Гадяч.
Частка скляної і парцеляно-фаянсової промисловості Полтавщини в останні роки значно скоротилася. Зараз в області працює лише 3 підприємства цієї галузі: Полтавське відкрите АТ «Полтавафарфор», Опішнянський завод майолікових виробів «Художній керамік», Лубенська виробничо-торгова фірма «Дзеркало».
В структурі промислового виробництва Полтавської області питома вага продукції підприємств легкої промисловості складає 14% ( 2006 р.) і займає 6-е місце після паливної промисловості, харчової промисловості, машинобудування та металообробки, чорної металургії та електроенергетики.
Особливістю територіальної структури легкої промисловості є її нерівномірне розміщення по території області. Понад 2/3 її продукції випускають 3 багатогалузевих центри — Полтава (30 підприємств), Кременчук (41), Комсомольськ (29). Значними осередками легкої індустрії є Лубни, Нові Санжари, Миргород, Кобеляки, які виступають двогалузевими центрами. З інших центрів легкої промисловості найбільш значний — Решетилівка, де виробляють понад 30 видів виробів.
У 2006 році на харчову промисловість припадало 22,5% товарної продукції промисловості Полтавської області. Галузь представлена м’ясною, молокопереробною, цукровою, хлібопекарською, кондитерською, плодовоовочевоконсервною, спиртовою та лікеро-горілчаною, пивоварною, масложировою промисловістю, виробництвом безалкогольних напоїв. В області діє 276 підприємств (2006 р.) харчової промисловості (без врахування виробництва у сільськогосподарських підприємствах). За виробництвом продукції харчової індустрії Полтавщина займає 8 — 9 місце в Україні.
Найважливішою галуззю харчової промисловості Полтавщини є м’ясна промисловість, представлена 6-ма підприємствами (Полтава, Кременчук, Лубни, Миргород, Гадяч, Пирятин). В 19 низових адміністративних районах області діють ковбасні цехи. Розміщення підприємств м’ясної промисловості в області склалось під впливом сировинного чинника. На території області є й певні проблеми: західна половина області забезпечена переробними підприємствами м’ясної промисловості гірше, ніж східна, тому із західної частини худоба поступає на переробку в Київ та за межі області.
Цукрова промисловість займає 2-е місце в структурі харчової промисловості області. У зв’язку з високою матеріаломісткістю виробництва і малою транспортабельністю сировини, цукрові заводи розміщуються в районах бурякосіяння. Найбільші підприємства розташовані в Лохвицькому, Карлівському, Кобеляцькому, Чутівському, Семенівському, Глобинському, Лубенському, Оржицькому та Шишацькому районах.
Кондитерська промисловість області представлена 2-а кондитерськими фабриками — Кременчуцькою та Полтавською, а також невеликими підприємствами в Кобеляцькому, Семенівському, Полтавському, Чорнухинському та Чутівському районах.
Консервна промисловість області випускає понад 90 найменувань консервів: овочеві натуральні консерви, м’ясні і м'ясорослинні консерви, овочеві закусочні консерви, томат-продукти, плодоягідні соки, сиропи, маринади. Найбільші підприємства галузі розташовані в Полтаві, Миргороді, Шишаках, Хоролі, Глобиному, Зінькові, Нових Санжарах.
Маслоробна і сироварна промисловість об’єднує молокопереробні підприємства та виробничі дільниці по первинній переробці молока. Підприємства з виробництва молокопродуктів розташовані в 22-х районах області, крім Семенівського, Козельщинського та Машівського.
Борошномельна-круп’яна і комбікормова промисловість мають достатню сировинну базу. Основними центрами є Полтава, Кременчук, Миргород, Кобеляки, Пирятин, Лубни. У структурі виробництва продукції галузі провідне місце належить пшеничному борошну (60%), крупі перловій (21%), крупі пшеничній, кукурудзяній, вівсяній та манці.
Комбікормові заводи є в кожному адміністративному районі області. Серед них найбільший у Полтаві. Зараз в області виробляється понад 1 млн. т комбікормів.
Хлібопекарська промисловість Полтавщини розвивається на базі продукції власної борошномельної промисловості. Розміщення хлібопекарських підприємств зумовлено терміном зберігання продукції, тому їх розташовують в безпосередній близькості до споживача. Підприємства галузі є в усіх адміністративних районах Полтавської області.
Спиртова і лікеро-горілчана промисловість представлена 5-ма підприємствами: Лохвицьким спирткомбінатом, Октябрьським і Вишняківським спиртовими заводами та ЗАТ Полтавським і Кременчуцьким лікеро-горілчаними заводами. Лікеро-горілчані заводи працюють в основному на базі продукції спиртозаводів області. Скляна тара експортується з Київської області.
Пивоваріння і виробництво безалкогольних напоїв в області представлене Полтавським і Кременчуцьким пивоварними заводами, Миргородським заводом мінеральних вод та іншими дрібними підприємствами.
Основна проблема харчової промисловості — впровадження нової ефективної техніки і технології, ширше використання місцевої сировини, зростання випуску готової продукції та розширення її асортименту.

Рівнинний рельєф та сприятливі агрокліматичні умови створюють відповідні передумови для розвитку сільського господарства.
У сільськогосподарському виробництві області в 2006 році 66,4% прибутків дало рослинництво, провідними галузями якого є виробництво зернових культур, цукрового буряка, соняшника.
Важливою особливістю рослинництва є відносна нестабільність показників, переважно через залежність виробництва від природних умов, крім того, рослинництво має комплексоутворюючий характер. Специфічною особливістю рослинництва є також сезонність і нерівномірна тривалість виробничих циклів, що знижує його ефективність у порівнянні з іншими галузями суспільного господарства.
Найбільші посівні площі області займають зернові культури (56,6% ). Основними виробниками зернових культур є Глобинський (197 тис. т), Новосанжарський (178 тис. т), Миргородський (163 тис. т), Семенівський (147 тис. т), Кобеляцький (125 тис. т) райони.
Середня урожайність зернових на Полтавщині у 2006 р. становила 27,3 ц /га.
Провідна зернова культура Полтавщини — озима пшениця, питома вага якої в структурі вартості товарної продукції рослинництва складає 16 — 18%, а в товарній продукції зернових — понад 40%. Другою культурою за посівними площами та валовим збором зерна є ярий ячмінь, який використовують для внутрішніх потреб (виготовлення пива, корм для тваринництва).
Кукурудза за валовим збором зерна є першою серед зернових культур (836 тис. т). У фазі молочної стиглості вона використовується для одержання високопоживного силосу, зерно йде на виготовлення борошна, пластівців, олії, спирту, клею. Дозрілі стебла кукурудзи можуть використовуватись як грубий корм, а також для виготовлення целюлози, ізоляційних матеріалів тощо. Урожайність кукурудзи на зерно в 2006 році склала 40,8 ц/га, тоді як в 2001 році лише 28,1 ц/га.
Значного розвитку за останні роки набуло виробництво круп’яних культур — гречки та проса. Найбільшу питому вагу посівів гречки серед зернових мають північні райони області — Чорнухинський, Гадяцький, Пирятинський.
Виробництво технічних культур на Полтавщині представлено вирощуванням цукрового буряка, сої та соняшника. Питома вага цукрових буряків у структурі посівних площ в середньому по області становить 5,1%. Валовий збір цукрового буряка в 2006 р. склав 2364 тис. т, а середня врожайність становила 294,8 ц/га. За посівними площами, валовим збором, врожайністю та собівартістю виробництва цукрового буряка в області склались певні територіальні відмінності, що пов’язані з структурою ландшафтів, якістю ґрунтів, наявністю трудових ресурсів, віддаленістю до приймальних пунктів. До районів з найбільшою врожайністю цукрових буряків належать Пирятинський (440,2 ц/га), Шишацький (356,0 ц/га), Глобинський (337,1 ц/га), Карлівський (334,3 ц/га) та Великобагачанський (324,4 ц/га) райони.
Основною олійною культурою області є соняшник, насіння якого містить 35 — 40% олії, яка переважно використовується для продовольчих цілей, виготовлення мила та фарб. Побічні продукти (макуха і шрот) є цінним кормом для тварин. Зрілі стебла соняшнику можна використовувати як паливо, а також як технічну сировину для виробництва мила, скла, паперу, штучного шовку.
Середня врожайність соняшнику в Полтавській області складає 15,7 ц/га, а валовий збір — 264 тис. т (2006 р.). Найвищі показники мають Новосанжарський, Глобинський, Зінківський, Карлівський райони.
Важливою галуззю рослинництва Полтавщини є картоплярство та овочівництво. У порівнянні з іншими культурами, рівень розвитку цієї галузі дещо нижчий. Більша частина виробництва картоплі припадає на приватний сектор та фермерські господарства. Невисока частка господарств суспільного сектора пояснюється невідповідністю агрокліматичних умов біологічним вимогам картоплі, тому її врожайність становить 152 ц/га. У 2006 р. в області в усіх категоріях господарств вироблено 1696 т картоплі.
Виробництво овочів протягом року складає в середньому 5570 тис. т, а середня врожайність складає 189 ц/га. Найвищі показники за виробництвом овочів мають Пирятинський, Кременчуцький, Семенівський, Полтавський, Котелевський та Глобинський райони.
В цілому галузі рослинництва Полтавщини забезпечують населення та переробну промисловість рослинницькою продукцією.
Тваринництво Полтавської області сформувалось під впливом сприятливих природних та економічних умов для розвитку кормової бази, потреб населення в продукції тваринництва, територіального поділу праці та посилення міжрайонної функції області у виробництві тваринницької продукції.
Основними галузями тваринництва Полтавської області є скотарство, свинарство, птахівництво. Крім того, в області набули поширення кролівництво, конярство, бджільництво, хутрове звірівництво, ставкове рибництво. Важливим показником розвитку тваринництва є поголів’я худоби та її щільність на 100га угідь. У 2006 р. за щільністю поголів’я ВРХ на 100 га угідь провідні місця на Полтавщині посідали Шишацький, Кременчуцький, Гадяцький, Оржицький та Хорольський райони. В останнє десятиліття спостерігається зменшення поголів’я худоби в області за рахунок скорочення поголів’я в господарствах суспільного сектора. З 1975 р. до 2006 р. частка області у загальнодержавному виробництві м’яса зменшилася з 5,3% до 2,8%. Рівень рентабельності тваринництва Полтавщини значно нижчий, ніж рослинництва, причому рентабельність виробництва всіх видів м’яса від’ємна: м’ясо ВРХ — 41,5%, свиней — 42,2%, овець — 64,7%, птиці — 13,9%. Разом з тим, показники ефективності тваринництва області дещо вищі від загальнодержавних.
Провідною галуззю тваринництва Полтавщини є скотарство, що дає понад 42% вартості всієї сільськогосподарської продукції області і понад 76% товарної продукції тваринництва. Головним виробничим показником скотарства є молочно-м’ясне скотарство. Найвищі показники щодо розвитку скотарства мають Гадяцький, Хорольський, Глобинський, Оржицький та Шишацький райони.
Найбільш поширеними породами ВРХ в області є симентальська та чорно-ряба.
Свинарство - друга важлива галузь тваринництва, яка дає понад 35% обласного виробництва м’яса, крім того — сало, шкіру та щетину. Завдяки скоростиглості, плодовитості, високій окупності кормів, порівняно високій забійній вазі м’яса, свинарство поширене в усіх низових адміністративних районах області, однак найбільше поголів’я мають господарства Оржицького, Глобинського та Гадяцького районів. Основними породами є велика біла та миргородська порода полтавського м’ясного типу ПМ-1.
Довгий час традиційною галуззю тваринництва Полтавщини було вівчарство. Нині ця галузь перебуває у стані занепаду. Незначна кількість поголів’я поширена в Новосанжарському, Кобеляцькому, Глобинському та Хорольському районах. Розводиться переважно сокільська порода овець.
Конярство, як і вівчарство, відіграє другорядне значення. Конезаводи та конеферми є в Пирятинському, Миргородському, Чутівському районах, однак розвиток цієї галузі на Полтавщині, в останні роки значно знизився.
Птахівництво - найбільш скоростигла галузь тваринництва, що дає яйця і м’ясо, пух та пір’я. В області діє понад 30 спеціалізованих господарств по виробництву продукції птахівництва. Найбільші з них зосереджені в Лубенському, Хорольському, Чутівському, Полтавському, та Кременчуцькому районах.
Ставкове рибництво - додаткова високопродуктивна галузь сільського господарства Полтавщини. В області налічується понад 1100 ставків, з яких для товарного рибництва придатні 2,5 тис. га. Найбільшою ефективністю рибництво відзначається в Миргородському, Кременчуцькому, Кобеляцькому, Машівському, Глобинському та Хорольському районах.
Бджільництво - традиційна галузь сільського господарства Полтавщини, що дає цінні високоприбуткові продукти: мед, віск, бджолину отруту, квітковий пилок, маточне молочко.
Негативною тенденцією в розвитку бджільництва області є зменшення за останні роки кількості бджолосімей у суспільному секторі і відповідно зниження виробництва продуктів в державних сільськогосподарських підприємствах. Разом з тим, в останні роки зростає частка приватного бджільництва. Найбільш поширеним бджільництво є в Гадяцькому, Лубенському, Кременчуцькому, Полтавському та Миргородському районах.
Звірівництво в Полтавській області розвинуто досить слабо. Невеликі звіроферми є в Чутівському, Решетилівському, Диканському, Миргородському та Кобеляцькому районах.
На Полтавщині існують певні територіальні відмінності в спеціалізації та рівнях розвитку сільського господарства, які необхідно враховувати у практиці виробництва. З цією метою доцільно виділити на території області сільськогосподарські райони.
В сучасній науковій практиці критеріями виділення сільськогосподарських районів виступають спорідненість господарств (територій) в географічному положенні і природних умовах, близькість структури, рівнів спеціалізації та інтенсивності виробництва. Важливими показниками, що враховуються при районуванні, є також структура посівів, кількість та структура умовного поголів’я худоби, собівартість продукції, грошові доходи, врожайність сільськогосподарських культур та продуктивність худоби. Ці критерії, в тому числі індекси спеціалізації, дали можливість виявити в області певні типи територіальних поєднань галузей сільського господарства, що лягли в основу виділення в області 4-х сільськогосподарських районів.
1. Цукро-буряко-зерновий з м’ясо-молочним скотарством і виробництвом соняшнику. Цей тип поєднання виробництва є переважаючим у центральному сільськогосподарському районі, до складу якого входять: Великобагачанський, Миргородський, Шишацький, Котелевський, Чутівський, Карлівський, Решетилівський, Хорольський, Оржицький адміністративні райони.
2. Картоплярсько-буряко-зерновий з молочно-м’ясним скотарством є головним поєднанням галузей в північному сільськогосподарському районі (Гребінківський, Пирятинський, Чорнухинський, Лохвицький, Гадяцький, Зіньківський адміністративні райони).
3. Зерно-буряковий з м’ясо-молочним скотарством, розвинутим свинарством, вівчарством і виробництвом соняшнику є головним типом поєднань виробництв у південному сільськогосподарському районі (Глобинський, Козельщинський, Новосанжарський, Кобеляцький, Машівський адміністративні райони).
4. Молочно-овочево-картоплярський з розвинутим птахівництвом. Таке поєднання галузей найхарактерніше для приміського типу сільського господарства. Цей тип сформувався поблизу великих міст: Полтави (Полтавський і Диканський райони), Кременчука (Кременчуцький район), знаходиться в стадії формування в Лубенському районі.
Процес формування сільськогосподарських районів області і оптимізації їх виробничої структури у відповідності з природноекономічними умовами ще далеко не завершений. Існує необхідність глибокого наукового дослідження ефективності територіальної спеціалізації сільського господарства області та формування його доцільної територіальної структури.

На території Полтавщини функціонують всі (за винятком морського ) види транспорту — залізничний, автомобільний, річковий, трубопровідний, повітряний. Здійснюючи вантажні і пасажирські перевезення, окремі види транспорту взаємодіють між: собою, формуючи транспортну систему.
Провідне місце за вантажнооборотом в області належить трубопровідному і залізничному транспорту (8053,3 млн. т км), а за пасажирооборотом — автомобільному (1863,9 млн. пас. км) і залізничному (1716,6 млн. пас. км).
Полтавська область відіграє значну роль у структурі транспортного комплексу України. Так, займаючи 4,8% території України, на якій проживає лише 3,3% населення країни, частка Полтавщини у структурі транспорту характеризується наступними показниками: за експлуатаційною довжиною залізничних колій загального користування — 3,9%, за довжиною автомобільних доріг з твердим покриттям — 5,4%, за вантажнооборотом автомобільного транспорту — 5%.
За період з 1990 по 2006 рік спостерігається загальне зменшення перевезення вантажів (141,4 млн. т. у 2006 р., проти 282,6 млн. т. у 1990 році).
Залізничний транспорт Полтавщини займає друге місце в перевезенні вантажів і третє — в перевезенні пасажирів. Експлуатаційна протяжність залізниць на території області становить 853,4км. Щільність залізниць в розрахунку на 100 км кв. 2,96 км (Україна — 3,8 км). Залізниці обслуговуються переважно тепловою тягою. Експлуатаційна довжина електрифікованих залізничних колій загального користування становить 277,6 км (32,5% від загальної довжини). Решта 575,8 км (67,5%) — дизельне пальне.
Територію області охоплює Південна залізниця, що зв'язує Донбас зі столицею України та західними областями. Полтавщину перетинають чотири залізничні магістралі: Лозова — Полтава — Ромодан — Гребінка; Харків — Полтава — Кременчук; Бахмач — Ромодан — Кременчук з відгалуженням Лохвиця — Гадяч; Бахмач — Пирятин — Гребінка.
Залізнична мережа по території області розміщена рівномірно. Максимальна віддаленість населених пунктів від залізниці не перевищує 50 км. В територіальній структурі залізничної мережі області, організуючими елементами є залізничні вузли: Полтава, Кременчук, Гребінка, Ромодан, а також: залізничні станції: Лубни, Миргород.
Полтавщина має позитивний баланс залізничних перевезень: відправлення вантажів майже в 2,5 рази перевищує прибуття. Найбільшу питому вагу в структурі відправлених з області вантажів займають нафта і нафтопродукти, залізна руда, будівельні матеріали, в структурі прибулих вантажів переважають вугілля, зернові, продукція чорної та кольорової металургії.
Автомобільний транспорт відіграє важливу роль у внутрішньо обласних зв'язках. Крім того, він обслуговує та доповнює залізничний і річковий транспорт.
Частка автомобільного транспорту в загальній структурі відправлень вантажів у 2006 році складала 81,7%. В структурі вантажообороту Полтавської області, автомобільний транспорт посідає друге місце, а його частка становить 20,1%
Автомобільним транспортом загального користування в 2006 році було перевезено 134,1 млн. пасажирів (70,2% від загальної кількості пасажирів, перевезених всіма видами транспорту).
Автомобільний парк області складає 239,7 тис. автомобілів, з яких близько 90,2% припадає на легкові, решта вантажні автомобілі, автобуси і спец автомобілі.
По території області проходять автомагістралі: Київ — Харків — Ростов-на-Дону з відгалуженням Полтава — Красноград; Полтава — Кременчук — Олександрія; Київ — Пирятин — Ромни — Суми; Полтава — Балта — Рибниця; Полтава — Кременчук; Полтава — Черкаси; Полтава — Гадяч та інші.
Річковий транспорт області діє переважно по Дніпру. В структурі вантажоперевезень переважають : залізна руда, лісові та будівельні матеріали, сільськогосподарська продукція. Річковими портами в 2006 році було перероблено 1235,4 тис. т вантажів.
Провідну роль в організації річкового транспорту відіграє Кременчуцький річковий порт, який було засновано в 1823 році як пристань, а з 1850 було відкрито першу регулярну пасажирську лінію між: Кременчуком і Пінськом. Зараз Кременчуцький порт — це сучасне високомеханізоване підприємство, якому підпорядковано сім пристаней, а також діють річкові вокзали в Кременчуці, Світловодську, Комсомольську.
Авіаційний транспорт області розвинений дуже слабо. Основна виробнича діяльність авіапідприємств — виконання авіахімічних робіт в сільському господарстві, обслуговування нафтогазопроводів, надання допомоги рибінспекції, лісового патрулю, виконання санітарних польотів. Низький розвиток авіатранспорту в Полтавській області зумовлений високими тарифами на перевезення пасажирів та вантажів, застарілістю літаків та високою ціною на пальне.
Трубопровідний транспорт області представлений трубопроводами «Союз", Уренгой — Помари — Ужгород, Шебелинка — Полтава — Київ, Єлецьк- Курськ — Кременчук — Бендери, а також: нафтопроводами «Дружба ", Кременчук -Херсон.
Міський транспорт представлений автобусами, тролейбусами, та маршрутними таксі в м. Полтава та Кременчук, а в інших містах і СМТ, діють переважно автобуси та маршрутні таксі.
В цілому, аналіз розвитку транспорту Полтавської області свідчить, що найбільше розвинутими є залізничний, автомобільний та трубопровідний транспорт.
На території Полтавської області основними видами зв’язку виступають: поштовий, телеграфний, міський і сільський телефонний, телефонний міжміський (включаючи міжнародний), дротове мовлення, передача і прийом телевізійних і радіопрограм, радіозв’язок, комп’ютерний, мобільний. Доходи підприємств від подання послуг зв’язку у фактичних цінах постійно збільшується (1995 рік — 31,1 млн. грн., 2006 рік — 534,3 млн. грн.). В структурі доходів провідне місце займає мобільний зв’язок (250,0 млн. грн. та міжнародний зв’язок 106,8 млн. грн.).
Аналіз надання послуг підприємствами зв’язку загального користування свідчить, що з 1990 по 2006 рік значно скоротилось відправлення газет і журналів (з 104,3 млн. до 18,0 млн.), листів (з 61,1 млн. до 10,6 млн.), телеграм (з 2,3 млн. до 0,1 млн.), посилок (з 1,5 млн. до 0,3 млн.). Поряд з тим, майже в 4 рази збільшилися обсяги надання міжміських телефонних переговорів (включаючи міжнародні) (з 20 млн. в 1990 році до 82,6 млн. в 2006 році).
Телефонний зв’язок загального користування Полтавської області функціонує на базі 722 автоматичних телефонних станцій (2006 р.), з яких 176 діє в міських поселеннях, а 546 — в сільських. Діє 438,6 тис. номерів, з яких 83,8% в міських поселеннях. В останні роки спостерігається різке підвищення кількості абонентів мобільного зв’язку (з 0,6 тис. одиниць в 2000 році до 1516,4 тис. одиниць в 2006 році), що в свою чергу призвело до зменшення потреб в домашніх телефонних апаратах (з 125 тис. одиниць в 1990 році до 52 тис. одиниць в 2006 році.).

За рахунок надходжень з інших областей України Полтавщина забезпечує свої потреби у вугіллі, нафті, сталевих трубах, чавуні, коксі, трубопровідній арматурі, мінеральних добривах, солі, шифері, діловій деревині, папері, цементі, лінолеумі, склі. В той же час область постачає до інших областей України : цукор, молокопродукти, м'ясо і м'ясопродукти, тютюнові вироби, трикотаж:, шкіряне взуття, горілку, мінеральні води, кондитерські вироби, овочі консервовані, олію, борошно і крупи, посуд, фарфорові вироби.
Зовнішньоторгівельний оборот Полтавської області в 2006 році становив 4725 млн. доларів США. Експорт 1875 млн. доларів, імпорт 2850 млн. доларів. У структурі експорту мінеральні продукти складали 62,39%, готові харчові продукти 4,68%. В структурі імпорту перше місце належить мінеральним продуктам (77,91%), транспортним засобам та шляховому обладнанню — 4,58%, готовим харчовим продуктам — 2,05%.
У 2006 році підприємства Полтавщини здійснювали зовнішньоекономічні операції з партнерами з 90 країн. Не дивлячись на певні зрушення в розвитку зовнішньоекономічної діяльності (адже експортом продукції в області займається 322 підприємства, а імпортом — 477), сальдо зовнішньоторговельного обороту від'ємне і склало в 2006 році — 974,5 млн. доларів США.
В структурі експорту значну частку становлять безпосередні сусіди України — 33%, в імпорті їх частка становить 73%. Особливе місце в зовнішньоекономічних зв'язках належить Росії (19% експорту, 81% імпорту), Італії (21,2% експорту). В той же часу структурі експорту Полтавської області частка країн СНД- 36,6%, Європейських країн — 50,1%, Країн Азії — 11,6%, Америки — 1,1%, Африки — 0,6%. Частка країн СНД в імпорті — 75%, Європейських країн — 9,4%, Азії — 1%, Америки — 14,5%. Найбільшу питому вагу в зовнішньоекономічному обороті Полтавщини мають Росія, Німеччина, Італія, США, Польща, Австрія.
Найбільшу роль в структурі експорту відіграють міста державного підпорядкування. Кременчук забезпечує 66,23% експорту і 91,05% імпорту товарів регіону, Полтава — 9,88% експорту і 6,07% імпорту, Комсомольськ — 20,64% експорту та 1,38% імпорту. Серед адміністративних районів за цим показником виділяються Хорольський (0,59% експорту) та Лохвицький (0,56% експорту).
Другою важливою формою економічних відносин є зовнішня торгівля послугами. У 2006 році було експортовано послуг на загальну суму 23590,58 тис. доларів США. З них 21,6% припадає на країни СНД, 78,4% — на інші країни світу. Традиційно найбільшим експортером послуг Полтавщини виступає Росія (17,1%), США (8,7%), Австрія (6,4%). В той же час імпорт послуг в 2006 році становив 91249,47 тис. доларів. Це один із не багатьох показників в яких частка країн СНД невисока (8,2%). В основному послуги на Полтавщину імпортуються з європейських країн, особливо з Сполученого Королівства (30,9%) та Швейцарії (31,5%). Загалом сальдо балансу торгівлі послугами, як і товарами, теж від'ємне (67658,9 тис. доларів ).
У структурі експорту послуг переважна роль належить послугам з ремонту (39,95%), транспортним послугам (30,91%), діловим професійним та технічним послугам (13,78%). Поряд з тим майже половину імпорту послуг регіону становлять ділові, професійні та технічні послуги (43,41%), ліцензійні послуги (27,34%), фінансові (12,43 %).
Третьою важливою формою економічних відносин є інвестування — вкладання фінансового капіталу в розвиток зарубіжних підприємств і зарубіжної економіки.
Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в Полтавську область на перше січня 2007 року становив 310216,99 тис. дол.. Інвестиції надійшли з 20 країн світу, але найбільші обсяги внесено Російською Федерацією, Кіпром, Нідерландами, Швейцарією. На ці країни припадає 81,9% загального обсягу прямих інвестицій , вкладених в економіку Полтавщини.
Найбільш інвестиційно привабливими в області виступають виробництво коксу та нафтопереробки, харчова промисловість та переробка сільгосппродукції, добувна промисловість, оптова торгівля. Іноземні інвестиції вкладено у 151 підприємство Полтавщини. Серед населених пунктів області за обсягами інвестицій першість мають Кременчук (47,7%), Комсомольськ (31,1%) та Полтава (13,3%).
Виходячи з вище сказаного, слід відзначити що переважаючими формами зовнішньоекономічних зв'язків Полтавщини є зовнішня торгівля товарами і послугами та інвестування.