Населення.

В епоху пізнього палеоліту (35 — 9 тис. р. до н.е.) відбувається формування людини сучасного типу. На Полтавщині виявлено близько двох десятків поселень пізньопалеолітичної епохи. Найбільш відомою серед яких є Гінцівська стоянка на річці Удай. Населення займалося полюванням на диких тварин (мамонтів, зубрів, бурих ведмедів, північних оленів) в умовах холодного клімату пізнього плейстоцену.
11 тисяч років тому почалося сучасне міжльодовиков'я — голоцен. Тому на початку голоцену відбувалося збільшення чисельності та густоти населення, в першу чергу за рахунок його переважної осілості. Початок голоцену в історії формування матеріальної культури людства відповідає мезоліту. Поселення раннього мезоліту на території Полтавщини (так званої зимівниківської культури) представлені стійбищами та приурочені до берегів річок. Характерними заняттями населення було полювання на турів, благородних оленів, кабанів, рибальство, збиральництво диких рослин. До цього часу відносять одомашнювання свині й бика.
Протягом другої половини VІІ тис. до н.е. відбувається формування мезолітичної культури, в результаті контакту місцевого населення та племен кукрецької культури, що переселялися з південних степів. Поселення цього часу виявлені у долинах Дніпра, Ворскли, Псла та Орелі.
В епоху неоліту (V — ІV тис. до н.е.) клімат став ще м’якшим (теплішим і вологішим). Разом із полюванням і рибальством розвивалось скотарство (розведення свиней, корів). Виникло землеробство. У результаті швидкого розвитку продуктивних сил відбувається зростання чисельності населення. Територія Полтавщини була заселена представниками дніпро-донецьких неолітичних племен. Наступним етапом у заселенні території Полтавщини стало розселення на її просторах племен ямково-гребінцевої кераміки. У ІV тис. до н.е. на територію Поворсколля з півдня почали переселятися племена сурської неолітичної культури, в результаті чого відбулася їх асиміляція з місцевим населенням. Пізній неоліт на території Полтавщини представлений поселеннями культури ямково-гребінцевої кераміки, найбільше яких було в долинах Ворскли, Орелі, Дніпра та Хоролу.
У кінці ІV — ІІІ тис. до н.е. (в мідний вік) в землеробстві починають використовувати рало і тяглову силу — биків. Відбувається спеціалізація скотарства (на конярство, вівчарство тощо). На початку мідного віку в південній частині регіону проживали племена середньостогівської культури, а північно-західні простори регіону скоріше за все були заселені представниками пізньотрипільської культури.
У бронзовий вік в землеробстві рало змінюється на примітивний плуг. Збільшується кількість видів культурних рослин. Розширюються площі під полями (шляхом спалювання лісів). Виникло вершництво (використання коня для верхової їзди, що поклало початок кровопролитним війнам). На початку ранньої бронзи (ХХІV — ХІХ ст. до н.е.) північну й центральну частину Полтавщини заселили племена ямної культури. У ХІХ ст. до н.е. південь краю був заселений індо-арійськими племенами катакомбної культури. Протягом ІІ тис. до н.е. північно-західна частина Полтавщини потрапляє під сферу впливу слов’яно-балтських індоєвропейських племен. Поселення середньої бронзи представлені культурою багатоваликової кераміки, частина населення якої згодом мігрувала на південь, а інша взяла участь у формування нової культурно-історичної спільності регіону — зрубної культури. У період ХVІ — Х ст. до н.е. відбувається наступна хвиля зростання чисельності населення та збільшення кількості постійних поселень. У цей період на території Полтавщини відбувалися міграційні процеси: в різний час проживало населення зрубної, сабатинівської, білозерської, бондарихинської археологічних культур. Таким чином за первісної доби Полтавщина була повністю освоєна людиною, а її територія була ареною міграційних процесів.
В епоху раннього заліза (VІІІ — ІV ст. до н.е.) одним із занять місцевого населення було добування заліза з місцевих болотних та лучних руд. Розвивалося орне землеробство (із допомогою дерев'яного рала і примітивного плуга). Вирощували м'яку й карликову пшеницю, полбу, ячмінь, жито, просо, овес, льон, коноплі. Було поширене придомне скотарство. І далі зменшувалася площа лісів.
В цю епоху на території Полтавщини проживали фінно-угорські племена пізньобондарихинської, іранської пізньозрубної та праслов’янської чорноліської культури. З другої половини VІІ ст. до н.е. поширюється вплив кочових скіфів, за яких Полтавщину заселяли в основному осілі племена хліборобів та скотарів. Населення північної та центральної Полтавщини споруджувало укріплені поселення, найбільшим серед яких було Більське городище, чисельність жителів якого у період V ст. до н.е. коливалася від 12 до 30 тис. осіб.
Із занепадом скіфської культури, відбувається поступове скорочення чисельності населення краю. На початку нашої ери територія Полтавщини входила до земель розселення стародавніх слов’янських племен.
В І — ІІІ ст. з північної Європи на територію середнього Подніпров’я та Полтавщини переселяються германські племена готів, які витіснили аланське населення. Протягом певного часу край населяли різноетнічні племена черняхівської культури. Наприкінці ІV ст. сучасна Полтавщина входить до арени міграційних процесів, що відбувалися під впливом вторгнення у 375 р. монголоїдних кочових племен гунів, які отримали назву Великого переселення народів.
На період V — VІІ ст. припадає утвердження слов’янських племен. Основними місцями розселення слов’ян по території Полтавщини були долини річок — Сули, Псла, Ворскли та їх приток. На розселення слов’ян по території Полтавщини впливали подальші міграційні та суспільно-політичні процеси, які відбувалися у Східній Європі, та призвели до спільного проживання на території краю кочових племен та осілих слов’ян. Племінні союзи слов’ян — сіверяни освоїли долини річок; північно-західну територію сучасної Полтавщини заселяли поляни.
В раннє середньовіччя відбувається вдосконалення залізних знарядь праці. Поширене орне землеробство (озиме жито, пшениця, яровий ячмінь, овес, просо, гречка) у поєднанні із скотарством, мисливством, бортництвом. Часто землеробський уклад населення переривався вторгненням із степу войовничих кочівників. На основі укріплених поселень, що існували тут раніше, уже в києво-руський час була створена система укріплень від нападів кочівників. Особливого значення мало формування укріплених поселень на Пслі та Ворсклі. З метою захисту від печенігів, за ініціативою князя Святослава, було організовано спорудження валів, з якими пов’язане виникнення нових поселень на Полтавщині. У другій половині ХІ ст. під впливом половецької орди у поселеннях на Ворсклі та Пслі чисельність населення значно зменшується. Вже наприкінці цього століття були зруйновані й поселення на Сулі. Відновилася мережа поселень лише на початку ХІІ ст. Після перемоги над половцями у 1184 р. на Пслі та Ворсклі виникає ряд городищ і поселень, які розміщувалися вздовж високих правих берегів, а між ними існували неукріплені селища. Одним з найбільших поселень Переяславського князівства ХІІ ст. стало городище Лтава на Ворсклі. У межах краю також існував великий міський центр — місто Воїнь у гирлі Сули. На початку ХІІІ ст. слов’яно-руське населення просувається у долину Орелі. Завершенню процесу остаточного заселення давньоруським населенням території усієї Полтавщини перешкодила монголо-татарська навала, в результаті якої понад 120 років край залежав від монголо-татарської держави Золотої Орди.
У ХІV ст. серед найбільших поселень регіону були Сніпород, Горошин, Ромен, Городище, Нічан, Омельник та інші. Після битви на Ворсклі 1399 р. майже всі населені пукти на території Полтавщини були знищені. Заселення краю почалося за рахунок будівництва нових укріплень (Глинське, Сніпород, Говтвянське, Прилук, Кременчук). В результаті спустошливих набігів кримських татар населення Полтавщини було практично знищене, територія регіону знелюднюється та опиняється на межі з т.з. «Диким полем», куди відбувалися сезонні міграції населення з правого берега Дніпра, пов’язані з господарською діяльністю.
З кінця ХV ст. в наслідок збільшення чисельності населення на Правобережжі поступово відбувається заселення нинішньої Полтавщини. З’явилися нові поселення — Кишенька, Переволочна, Келеберда, а також відновлювалися старі поселення. На території краю розселяються нащадки місцевого населення, а також переселенці з Київщини, Брацлавщини та Поділля. Переважаючим типом розселення населення українців литовсько-польської доби на Полтавщині стає село. Середня кількість мешканців сільського поселення складала від 60 до 120 осіб.
Ще швидшими темпи заселення Полтавщини відбувалося в першій половині ХVІІ ст. (теж із західних регіонів України). В цей час в межах її території нараховувалося близько 300 населених пунктів, з яких 48 були укріпленими. Найбільшу густоту населення мали північні та північно-західні регіони Полтавщини, зокрема долина Сули. Лубенська держава Я.Вишневецького станом на 1647 р. мала чисельність населення близько 140 тис. осіб. Демографічні процеси на Полтавщині протягом ХVІІ — ХVІІІ ст. характеризувалися традиційним типом відтворення населення (високий рівень народжуваності та високий рівень смертності). Порівняно з іншими регіонами Гетьманщини Полтавщина була густозаселеною, але розміщувалося населення вкрай нерівномірно. Традиційно найбільша густота населення спостерігалася в північних регіонах Полтавщини та долинах річок. Чисельність населення Полтавщини на початку ХVІІІ ст. складала близько 600 тис. осіб. На цей час припадає й завершення процесу формування етнічного складу населення регіону, яке майже виключно було українським. У ХVІІ — ХVІІІ ст. інтенсивно вирубуються ліси (для виробництва дьогтю, селітри, роботи винокурень). Поступово розорюються степи. Провідною галуззю є землеробство, феодальне господарювання. Загачуються річки (для роботи водяних млинів).
На час утворення Полтавської губернії у 1802 р. в ній проживало 1,343 млн. жителів. Станом на 1860 р. чисельність населення губернії складала 1,863 млн. осіб, проте після відміни кріпосного права та реформи на селі, кількість населення Полтавщини зростає швидкими темпами. Наприклад, тільки у Полтавському повіті чисельність населення за тридцять років (1866 — 1897 рр.) зросла на 68 %. За даними перепису населення у 1897 р. у Полтавській губернії проживало 2,778 млн. осіб, у тому числі міського населення — 274 тис осіб. У 1869 р. орні землі становили 72,5% площі губернії. Практикувалась трипільна система землеробства. Найбільше вирощували жито, яру пшеницю, ячмінь, овес, гречку.
Унаслідок різкого зростання чисельності населення (демографічного вибуху) в кінці XIX ст. виникла відносно аграрна перенаселеність краю. Після реформи 1861 р. стан ґрунтів суттєво погіршився (через ерозію, пилові бурі тощо). Це викликало часті неврожаї, ряд голодних років.
Друга половина ХІХ — початок ХХ ст. позначилися масовими міграціями населення. До 1897 р. з губернії виселилось понад 443 тис., або 16 % усього населення. Найбільше вихідців з Полтавщини було на Кубані — 77 тис., Катеринославщині — 47 тис., Ставропіллі — 35 тис., Таврії — 33 тис., Томській губернії — 37 тис. осіб. Лише з 1897 по 1914 рр. з Полтавської губернії переселилось за Урал понад 360 тис. чол., що становило 22 % всіх переселенців з України. Міграції населення на початку ХХ ст. були зумовлені не лише переселенням сімей у зв’язку з отриманням нових земельних ділянок, але й переїздом робочої сили до міських поселень, економічна діяльність яких активізувалася. За період з 1906 по 1911 рр. в середньому за рік з Полтавщини переселялося понад 5 тис. сімей, або понад 38 тис. осіб. Основними районами міграцій були південь Західного Сибіру, а також українські землі в межах Таврії, Херсонщини, Катеринославщини, Курщини та Кубані, а за кількістю переселенців Полтавщина займала перше місце серед губерній Європейської Росії. У період здійснення столипінської аграрної реформи (1907 — 1913) внаслідок виділення окремих земельних наділів, у структурі розселення населення Полтавщини збільшилась кількість хуторів, які зміцнилися економічно та розвивалися як самостійні господарські одиниці.
На початок 1917 р. в Полтавській губернії проживало 3,75 млн. осіб. Протягом 1920-х рр. у зв’язку з рядом адміністративних реформ та відсутності об’єктивних статистичних даних, говорити про населення Полтавщини досить складно. Однозначно, чисельність населення краю значно скоротилася під час голоду 1921 р., а також в результаті геноциду 1932 — 1933 рр. У 1939 р. чисельність населення області складала 1,89 млн. осіб, з яких частка міського населення Полтавської області становила 19 %, а в 1959 р. із 1,62 млн., і лише 30 % відповідно. Проте, станом на 1942 р. Полтава була єдиним обласним центром в межах України де переважали (72 %) українці.
Протягом першої половини ХХ століття — і до 1970-х рр. територія Полтавської області належала до густозаселених регіонів УРСР. Станом на 1959 рік в ній проживало 1,630 млн. жителів, тобто густота населення складала майже 57 осіб на 1 кв. км. До цього часу зберігалося нерівномірне розселення населення краю. Найбільш заселеними були центральні та північно-західні райони області, де густота населення була більша за середню по області. Рідко заселеними були південно-західні та придніпровські райони, в яких густота населення складала до 42 осіб на 1 кв. км. Отже, густота населення Полтавщини у 1950 — 1970-х рр. зростала з півдня і заходу на північ і північний схід.
В силу історичних умов та природних особливостей Полтавщини у регіоні сформувався неоднорідний тип поселень. Характерною рисою розселення населення залишалася велика кількість традиційних форм — хуторів. Незважаючи на те, що за роки радянської влади та політики щодо українського села їх кількість значно скоротилася, проте ще й протягом другої половини ХХ ст. вони становили значну частину населених пунктів області. У найстаріших центрах поселень, у північно-західних і центральних районах, переважали великі села, які виникли ще в ХVІ — ХVІІ ст. Зосереджені вони переважно в долинах річок. Оскільки заселення регіону відбувалося з півночі на південь, то села розміщені у південній степовій частині виникли значно пізніше і відрізняються своїм плануванням.
З другої четверті XX століття бурхливо розвивається промисловість. Характерними рисами структури населення Полтавщини у другій половині ХХ ст. були також загальнодержавна програма освоєння цілинних земель, програма соціально-економічного розвитку села та будівництво Кременчуцького водосховища, з якими пов’язані міграції населення регіону. У зв’язку з укрупненням сільських поселень і переселенням до них хутірських садиб на Полтавщині було штучно виділено категорію т.з. «неперспективних» малих сільських поселень. Але як показали наслідки «неперспективною» виявилася невдала регіональна політика щодо формування системи розселення Полтавщини, адже надавалася превага економічному та соціальному розвитку поселень при створенні великих тваринницьких комплексів при недостатній увазі до вже існуючих сіл. Це призвело до зменшення кількості хутірських та мало-сільських поселень. Водночас у 1979 — 1989-х рр. відбулося механічне зростання чисельності сільського населення в приміських зонах, переселення населення з так званих «неперспективних» поселень.
На початок 1991 р. в Полтавській області мешкало 1,756 млн. осіб. Починаючи з кінця 1980-х рр. природний приріст населення Полтавщини стає від’ємним. Демографічні процеси на Полтавщині початку 1990-х рр. характеризувалися зменшенням чисельності сільського населення (в середньому на 1% за рік), збільшенням частки людей похилого віку (13,9% від загальної чисельності у 1989 р.). На початок 1990-х рр. Полтавська область мала помірну густоту населення (60,9 чол. на 1 кв. км.), займаючи за цим показником 16 місце серед областей України. Найбільшу густоту населення мав Полтавський район (56), а найменшу — Глобинський та Чорнухинський (27 чол. на 1 кв. км.). Однією з проблем географії населення та розселення Полтавщини 1990-х рр. стало зникнення цілого ряду сільських населених пунктів, які були традиційними формами розселення населення краю. Станом на 1991 р. в Полтавській області було зареєстровано 1910 населених пунктів. В цілому ж демографічні процеси, що відбувалися на Полтавщині протягом 1990-х рр. були характерними для більшості регіонів України.

Національній склад населення Полтавщини упродовж багатовікової історії був неоднаковий, змінювалася і її територія на якій жили різні племена, народи, народності, нації.
За даними першого Всеукраїнського перепису населення 2001 року на території Полтавської області проживало більше, ніж 100 національностей.
Найбільш чисельною серед проживаючого населення є корінна національність — українці, чисельність яких за даними перепису 2001 року становила 1481,2 тис. осіб, або 91,4% всього населення Полтавської області.
За 1989 — 2001 р.р. чисельність українців зменшилась на 56,6 тис. осіб (3,7%), але частка їх в загальній чисельності населення області за даними перепису населення 2001 року збільшилась на 3,5%. Зменшення питомої ваги корінної нації, пов’язане із значним спадом природного приросту населення в сільській місцевості, малих містах та селищах міського типу, де переважно живуть українці. Географічні особливості розселення не українців склалися історично. Частка представників інших національностей в населенні Полтавської області становить 8,6%.
Другою за величиною національною групою в населенні Полтавської області є росіяни. Їх чисельність зменшилася в порівнянні з переписом населення 1989 року на 61,9 тис. осіб, а питома вага у загальній чисельності населення також знизилась з 10,2% до 7,2% (2001 р.). Більшість росіян проживає в Кременчуцькому, Полтавському, Лубенському, Миргородському, Кобеляцькому та Гадяцькому районах. Найменше росіян мешкає в Чорнухинському, Котелевському та Оржицькому районах.
Кількість білорусів, третьої за чисельністю національності в області, в порівнянні за даними перепису населення 1989 року зменшилось на 3,2 тис. осіб. Питома вага білорусів у загальній чисельності населення також знизилась з 0,6% до 0,4%. З 6,3 тис. білорусів, 4,2 тис. осіб проживає у містах. Білоруси живуть переважно в Кременчуцькому, Полтавському, Карлівському, Глобинському та Миргородському районах.
Питома вага представників інших національностей за даними перепису 2001 року склала лише 1,12%. До цієї групи належать вірмени, молдавани, азербайджанці, поляки, цигани, грузини та інші.
Населення різних національностей по території Полтавської області розселене рівномірно, причому українці та росіяни переважають в усіх адміністративних районах.
Переважна більшість населення області, за даними всеукраїнського перепису 2001 року, вважає рідною мовою мову своєї національності.
Серед малочисельних національностей, що проживають в області, найпоширенішою рідною мовою є українська або російська.
Так більшість поляків (66%), чехів (59%), румунів (38%), угорців (36%) вважають рідною мовою українську мову, а переважна більшість євреїв, татар, узбеків, німців, греків, чувашів, білорусів — російську.
Українською, як другою мовою, в області вільно володіє 88,2 тис. осіб, а з урахуванням осіб, для котрих вона є рідною, кількість осіб, які вільно володіють українською мовою становить 1526,7 тис., або 94,1% всього населення. Російською мовою володіє 953,7 тис. осіб, або 59,0% всього населення.
За питомою вагою корінної нації та мозаїчністю етнічних меншин Полтавська область належить до Північно-Центрального етногеографічного регіону.

Сучасна демографічна ситуація в Полтавській області, як і в цілому в Україні, склалася під впливом історичного розвитку території, природного та механічного руху населення.
Характеризуючи демографічну ситуацію Полтавської області необхідно зазначити, що чисельність наявного населення області постійно зменшується: 1989 — 1754,2; 2001 — 1652,2; 2007 — 1540,5 тис. осіб. Нині у Полтавській області проживає 3,3% населення України. За кількістю населення Полтавщина займає 12 місце в Україні.
Демографічна ситуація в Полтавській області характеризується як кризова. Депопуляція супроводжується істотним погіршенням стану здоров’я, зниженням середньої очікуваності тривалості життя населення. Основними причинами, які зумовлюють природне скорочення населення Полтавської області є:
- соціально-економічні, що проявляються в низькому рівні доходів населення у поєднанні з європейськими стандартами життя та утримання дитини;
- екологічні, що проявляються через високий рівень захворюваності населення в результаті забруднення навколишнього середовища різними видами шкідливих речовин;
- культурно-ментальні, що проявляються в дотриманні певної тенденції щодо кількості народження дітей, віку вступу до шлюбу, зайнятості жінок тощо.
В даний час Полтавщина переживає найглибшу за всю історію демографічну кризу. 16 років поспіль чисельність померлих перевищує чисельність народжених. Спостерігається певне зростання смертності на фоні дуже низького показника народжуваності.
В 2006 році жителі пенсійного віку складали 32,0% населення області, діти і підлітки — лише 14,6%. Населення працездатного віку — 59,0%. Кількість осіб, які одержували пенсію у 2007 році складала 493,3 тис. чоловік, з них за віком 381,9 тис. чоловік, за інвалідністю 52,5 тис. чоловік, у разі втрати годувальника — 26,6 тис. чоловік, за вислугу років 24,8 тис. чоловік. У статевій структурі населення переважають жінки — 53,98% (2007 р.). Чоловіки складають 46,02% жителів області.

Полтавська область володіє працересурсним потенціалом з достатньо високим рівнем освіти та професійно-кваліфікаційного складу, хоч демографічна ситуація не сприяє його нарощуванню. Не дивлячись на особливості структури, працересурсний потенціал здатний забезпечити реформування господарства області.
Найбільшим попитом на ринку праці в 2007 році користувалися кваліфіковані робітники з інструментом (1360 осіб), а також оператори та складальники устаткування та машин (1034 особи). Найменшим же попитом користування технічні службовці (131 особа) та кваліфіковані робітники сільського й лісового господарства (76 осіб).
До державної служби зайнятості у 2007 році за допомогою у працевлаштуванні звернулося 37,8 тис. осіб. В тіньовому секторі економіки, за неофіційними оцінками, працює близько 20% працездатного населення області, що нижче, ніж у середньому по Україні.
Гострою проблемою є працевлаштування молоді-випускників шкіл та неповнолітніх, осіб, звільнених з місць позбавлення волі та лікувально-трудових профілакторіїв. З метою вирішення проблем зайнятості молоді в Полтавській області організовано підготовку та перепідготовку незайнятого населення. У 2006 році новим професіям навчалися 11234 особи, а 39132 особи підвищували свою кваліфікацію.

На території Полтавської області, як і в цілому в Україні на сьогодні гостро стоїть проблема раціонального використання робочої сили, її правильний розподіл між галузями господарства і окремими районами, ліквідація безробіття тощо.
Кількість економічно активного населення Полтавщини в 2006 році складала 744,9 тис. осіб (48,3% від загальної чисельності населення), з яких 350,7 тисяч — жінки та 394,2 тисяч — чоловіки. Більша частина економічно активного населення (61,2%) проживає у міських поселеннях.
Щодо зайнятості населення, то у 2006 році в господарстві Полтавської області було зайнято 692,7 тис. осіб (44,5% від загальної чисельності населення), у тому числі у сільському, лісовому господарстві та мисливстві 76,4 тис. осіб (15,2%), промисловості 140,1 тис. осіб (27,9%), будівництві 25,0 тис. осіб (5,0%), транспорті і зв’язку 36,2 тис. осіб (7,2%). В той же час слід зазначити, що середньорічна кількість найманих працівників у Полтавській області з 1990 року (824 тис. осіб) постійно зменшується (2006 рік — 414 тис. осіб). Серед районів області найменша середньорічна кількість найманих працівників спостерігається в Чорнухинському (2 тис. осіб), Кобеляцькому (4 тис. осіб), Котелевському (4 тис. осіб), Машівському (4 тис. осіб) та Чутівському (4 тис. осіб).
Більшість найманих працівників зайнято в переробній промисловості (92 тис. осіб), тоді як в добувній промисловості зайнято лише 19 тис. осіб.
На сьогодні дуже актуальною є необхідність постійного підвищення якості робочої сили. Високий освітній рівень та загальна культура, глибока професійна підготовка, творче ставлення до праці стає обов’язковою умовою високопродуктивної праці. Зростає кількість працюючих з вищою освітою (50,6% зайнятих), причому найвищий освітній рівень мають штатні працівники державного управління (83,7%) та фінансової діяльності (82,8%). В той же час найнижчий освітній рівень мають штатні працівники сільського, лісового господарства та мисливства (24,0%).
На рівень працересурсного потенціалу має вплив статево-вікова структура населення.
Так, є галузі господарства, де переважає чоловіча праця — добувна промисловість, лісове господарство, будівництво. Але у деяких галузях промисловості, сільському господарстві, освітній галузі, медицині, сфері обслуговування переважає жіноча праця.
Найвищий рівень зайнятості населення в Полтавській області характерний для вікової групи 35-55 років (понад 56%) та 15-34 роки (30,3%), причому рівень зайнятості у чоловіків (52,1%) дещо вищий, ніж у жінок (47,9%).
Високою є питома вага зайнятості у промисловому виробництві міст Полтава, Кременчук та Комсомольськ. Аналіз свідчить, що в той же час в інших міських поселеннях склалася висока частка зайнятих у харчовій та легкій промисловості, а також у промисловому обслуговуванні сільськогосподарського виробництва.

Система розселення Полтавської області представлена поселеннями різної людності. На 1 січня 2007 року в межах області налічувалось 15 міст, 21 селище міського типу та 1826 сільських населених пунктів.
Людність поселень, як відомо, залежить від багатьох факторів. У системі розселення Полтавської області провідна роль належить транспортно-географічному положенню та функціональній структурі поселень.
У системі розселення Полтавщини зменшується кількість сільських населених пунктів. За переписом населення 1989 року їх було 1874, тепер — 1826, через втрату населення було ліквідовано 48 сіл і хуторів.
Полтавська область входить до складу Північно-Східної міжобласної системи розселення. Питома вага міського населення 60,1%, а середня щільність населення становить 53 чол. на км2. В той же час 4 регіони області мають вищі показники питомої ваги міського населення: Кременчуцький (86,2%), Полтавський (82,1%), Котелевський (60,7%), Миргородський (60,2%).
Наукову та науково-виробничу функції в області виконують переважно Полтава і Кременчук. В 2006 році в Полтавській області діяло 17 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, 8 вищих навчальних закладів ІІІ-ІУ рівнів акредитації, та 44 професійно-технічні навчальні заклади.
За чисельністю населення найбільшим містом області є Полтава. На 1.01.2007 року в ньому проживало 306,2 тис. осіб (19,98% населення області). Друге за чисельністю — м. Кременчук з населенням 230,1 тис. осіб (15% населення області). З 1926 по 2007 роки чисельність населення в м.Полтаві збільшилась в 3,5 рази, а в Кременчуці в 4,1% рази. Темпи приросту населення в Кременчуці та Полтаві значно вищі від загальнообласних, однак, починаючи з 1995 року в них спостерігається зменшення кількості населення за рахунок зменшення природного приросту населення.
Кількість сільського населення Полтавської області постійно скорочується, насамперед за рахунок зниження природного приросту, а також це пов’язано із міграцією сільських жителів, переважно молоді, у містаСтруктура сільського розселення Полтавщини має значні територіальні відмінності, що зумовлені природно-географічними умовами, історичними особливостями заселення території, розміщенням та спеціалізацією сільськогосподарського виробництва. Щільність сільських поселень — 6,4 одиниць на 1000 км2 (по 1.01.2007 р.), причому найбільша кількість зосереджена в Полтавському (148 сіл), Зіньківському (113), Кобеляцькому (99), Миргородському (98) та Гадяцькому (94 районах). Найменше сільських поселень в Карлівському (36), Котелевському (38), Машівському (39), Чорнухинському (40) та Пирятинському (42) районах.